«Бій під Крутами. Поразка у нерівному бою»

КРУТЯНЦІ

Морозне повітря дрижало

Від звуків потужних гармат,

А Ви залягли в окопах

Без куль, без шинель, без гранат… (Олексій Шевченко)

29 січня – День пам’яті героїв Крут. Бій під Крутами став символом героїзму та самопожертви заради молодої Української держави. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, погано озброєні, але стояли насмерть, обороняючи підступи до Києва. Вони відбили кілька атак, зазнавши численних втрат. Бій тривав кілька годин, але воякам вдалося зупинити просування більшовицьких військ до Києва на кілька днів. Це дало можливість Петлюрі придушити повстання ворога на заводі «Арсенал», а уряду УНР підписав Берестейський договір з країнами Четвертого союзу. В бою, який тривав до 6 годин, загинуло 70-100 українських бійців, а більшовики втратили 300

До українського війська входив студентський курінь, який сформувався з студентів, добровольців, активістів молодіжних організацій, випускників та гімназистів старших класів Києва. Цей курінь і став жертвою розстрілу та катувань.

За рішенням Української Центральної Ради, 19 березня 1918 тіла студентів перевезли до Києва та урочисто поховали на Аскольдовій могилі.

День пам’яті героїв Крут почали відзначати 29 січня з 2003 року.

Ця героїчна подія знайшла відображення як у документальній літературі, так і в художніх творах.

Ви зможете познайомитись з документальними матеріалами, які ілюструють ті події, а також розумом і серцем доторкнутися до емоційного стану учасників тих подій завдяки книжковій виставці, яка проходить в нашій бібліотеці.

Ці книги висвітлюють бій не лише як військову, а й як символічну подію української історії.

Мужність, незламність, жертовність – вони на генному рівні передаються у спадок наступним поколінням. Трагічне, проте беззаперечне цьому підтвердження – наші ЗСУ.

 

       «Він пропагував ідею духовного об’єднання

                             Європи»

  Риси до портрету Стефана Цвейга до Міжнародного дня  пам’яті жертв Голокосту 

Стефан Цвейг народився у Відні у 1881 році у заможній єврейській родині. В родині панувала характерна для віденської еліти освічена культурна атмосфера. Він здобув  гарну освіту, здобув докторський ступень. За словами Цвейга,  єврейська  віра мало впливала на його погляди і освіту, проте він не зрікся її і періодично писав про євреїв і єврейські теми. Один із найпопулярніших письменників 1920 – 30 років, він перш за все був прихильником духовного об’єднання Європи. В його творчості відображений глибокий інтерес до внутрішнього стану людини, його новели наповнені глибоким психологізмом. Цвейг також відомий як біограф, драматург і журналіст.

 Головною темою його творів він були ідеї людяності. В них він відобразив динаміку епохи, наповнивши  психологізмом і ритмом життя. Товаришами Цвейга були Райнер Марія Рільке, Еміль Верхарн, Ромен Роллан, Франс Мазереель, Огюст Роден, Томас Манн, Зигмунд Фрейд, Джеймс Джойс, Герман Гессе, Герберт Веллс, Поль Валері. 

У 1934 році, після приходу Гітлера до влади в Німеччині, Цвейг виїхав з Австрії до Англії, жив спочатку в Лондоні, а потім з 1939 року в Баті. У рамках підготовки до операції «Зеельове» був складений список осіб, які мали бути затримані нацистами відразу після завоювання Британських островів, так звана Чорна книга; Цвейг разом із його лондонською адресою був вказаний на сторінці 231. 

Війна трагічно вплинула на стан письменника. 23 лютого 1942 року Цвейгів знайшли мертвими від передозування барбітуратом у їхньому будинку. Це стало наслідком його розпачу щодо майбутнього Європи та її культури. «Я вважаю, що краще завчасно і здорово завершити життя, в якому інтелектуальна праця означала б найчистішу радість, а особиста свобода — найвище благо на Землі», — писав він у предсмертному листі.

Який висновок варто зробити із цієї історії:

• через три роки фашизм було знищено,
• концтабори звільнено,
• гуманістичні цінності стали основою нового світу.

Але вони цього вже не побачили.

Вони пішли в той момент, коли до світанку лишалося зовсім трохи…

Попри найскладніші обставини треба вірити і чинити спротив

 

«Євген Коновалець, один із борців 

за незалежність України  ХХ ст"

З дитинства  Євген Коновалець відзначався непохитним характером.  На початку Першої світової війни коли він був студентом  юридичного факультету, його було мобілізовано. З 1915 до 1916 -го він перебував у російському полоні. Під час Лютневої революції в росії  проводив пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Не зважаючи на те, що він не був професійним військовим, Коновалець став полковником армії УНР. Він обрав вдалу модель командування, ставши очільником Січових Стрільців. Начальники штабів самостійно приймали рішення, а він їх або схвалював, або ні.

Від повного несприйняття Гетьманату Скоропадського до пошуку компромісу в ім’я України – такими були кроки Євгена Коновальця. Він вважав, що замість створення опозиції до політики гетьмана, українським патріотам варто усувати з державного апарату всіх росіян, ворогів української незалежності.

Дружиною Євгена Коновальця стала Ольга Федак, донька одного з засновників Української Національно-Демократичної партії.

Сталін вважав Коновальця своїм особистим ворогом. Різні агенти спецслужб намагалися здійснити декілька замахів на нього протягом 1920 років. Під особистим наглядом Сталіна у 1933 році був розроблений план ліквідації Євгена Коновальця.   Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Коновальцю було відомо про підготовку замаху на його життя і про спроби знищення ОУН. Він вживав заходів протидії, але руками агентів спецслужб 23 травня 1938 року в ресторані «Атланта» вбивство відбулось. Московський агент вручив провіднику ОУН коробку цукерок з українським орнаментом і запискою «від друзів». Вибуховий механізм спрацював у момент, коли коробка опинилася у горизонтальному положенні. А це дало час Судоплатову безпечно покинути ресторан.  

Коновальця поховали у голландському Роттердамі, в суботу 28 травня 1938 року. Спершу це поховання вважалося тимчасовим, адже тіло Коновальця ретельно забальзамували, щоб згодом його останки можна було перевезти в Україну.

                 «Українські політв’язні сьогодні»

12 січня в Україні відзначають день політв’язня. 

Ініціатива належить українському політичному діячу та дисиденту В’ячеславу Чорноволу. Ще у 1975 році він закликав чинити опір репресіям з боку радянського режиму. 

З плином часу в росії нічого не змінилось. Їх методи залишились такими самими. Як влучно зауважив Кирило Буданов, українських політв’язнів переслідують не за злочини, а за ідентичність, мову, відмову прийняти окупацію та вірність своїй державі

За радянських часів політв’язнями були ті, хто виступав за незалежність країни, а також ті, хто займався правозахисною діяльністю. Їх імена відомі кожному в нашій країні: В.Стус, В.Чорновол, Є. Сверстюк, І.Світличний та на превеликий жаль цей сумний перелік займе багато місця і часу. 

Після окупації Криму та інших територій нашої країни з’явились сучасні українські політв’язні і їх кількість постійно збільшується. Основною причиною затримання є прагнення  повернути ці землі Україні. Фальшування кримінальних справ проти них залишаються незмінними з часів СРСРу. За гратами мордору побував український режисер, письменник Олег Сенцов. Тільки протест світової громадськості допоміг звільнити його з в’язниці. 

Ми не втомлюємось закликати до звільнення Атема Сулейманова, Наріма Джелямова, Ірини Данилович  та багатьох інших бранців цієї загарбницької банди. 

Книжка Станіслава Асєєва "«Світлий шлях» Історія одного концтабору" – безжальне відверте свідчення атнилюдської суті  рашизму. Важко уявити, як такі події можуть відбуватись у ХХІ столітті. 

Книжку варто прочитати всім тим, хто ще й досі волає «Какая разніца», та попри трагічних подій в Бучі та інших окупованих територіях, продовжує мантру «братського народа».

 

        «Пам’ятайте про важливість самовираження»

Книжковий дайджест літератури з психології до Дня «Я не збираюсь більше терпіти

Це неофіційне свято впевненості, самоствердження та встановлення особистих кордонів, що відзначається 7 січня і  закликає людей до автентичності, чесності та позитивних змін.  Його історія не пов'язана з конкретною історичною подією, а скоріше з ідеєю протистояння поганому ставленню та прийняття себе.

Це день для того, щоб сказати «НІ» поганим звичкам, токсичним стосункам, самообмеженням та всьому, що заважає жити повноцінним життям.

Його метою є наголошення на самоповазі та праві кожної людини на щастя, потребі особистості в самоідентифікації та незалежності.

В нашій бібліотеці є книжки, які зможуть допомогти кожному, у кого є бажання і потреба визначити стан свого психічного здоров’я, додати впевненості у собі, будувати доброзичливі партнерські стосунки з колегами та іншим оточенням.

 Звільнитись від насильницьких стосунків допоможуть книжки

• Ейверіл Ніл «Якщо він такий чудовий, чому мені так погано»

Як розпізнати й подолати аб’юз

•  Керіл Мак-Брайд «Чи є для мене місце в її серці?

      Як позбутися згубного впливу нарцистичної матері

• Робін Норвуд «Жінки, які кохають до нестями»

       Скажіть «НІ» психологічній і фізичній залежності, бо ви гідні найкращого.

Про  садизм по відношенню до дружини йдеться у творах Ірен Роздобудько «Все, що я хотіла сьогодні» та Люко Дашвар «Галя без голови».

Авторкам вдалось передати в художньому творі весь жах і неприпустимість життя у аб’юзивних відносинах в родині.

 

 

 

 

Активна українофільська діяльність братів Симиренків

         Цікаві факти із життя Платона Симиренка

Платон Симиренко прийшов до Шевченка сваритися за те, що на обкладинці «Кобзаря» був напис: «Видано коштом Платона Симиренка». Вартість цього видання оцінювалася значною на ті часи сумою – 1100 рублів. Цікаво, що в 1860 році вийшло два варіанти Шевченківського «Кобзаря»: один з них пройшов чиновницьку цензуру, а другий, не цензурований, був поширений серед вузького кола втаємничених людей.

 2 січня1820 року  в містечку Сміла в сім'ї кріпака Федора Симиренка народився син Платон. За родинними переказами, предки Симиренків були козаками. Федір виявився хазяйновитою людиною з неабияким підприємницьким талантом, тож за короткий час зумів нажити такі статки, щоб самому викупитися із кріпацтва, а згодом викупити і всю свою велику родину. Одружившись із дочкою колишнього смілянського кріпака Настею Яхненко, він заснував фірму «Брати Яхненко-Симиренко», яка в 30-40 роках ХІХ століття стала на півдні Росії провідною за обсягами торгівлі зерном, борошном, живою худобою, шкірами, збіжжям. Платон був первістком у родині Федора Симиренка.

 Здобувши ґрунтовну освіту в найпрестижнішому на той час Паризькому політехнічному інституті, де здобув кваліфікацію інженера-технолога з цукрового виробництва та познайомився з роботою кращих підприємств у Франції та Німеччині, він у 22 роки очолив батькову фірму. Уже в 1843 році у селі Ташлик родина Симиренків запустила перший не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод, який згодом вийшов на перші позиції в Європі.

Центром промисловості згодом стає Мліїв – у 1846 році Симиренко будує тут найсучасніший в Росії завод з виробництва цукру, а через два роки з’являється перший в Російській імперії машинобудівний завод, який випускав устаткування для цукрових заводів і деталі для інших підприємств. На цьому ж заводі були побудовані й перші пароплави для Дніпра – «Українець» і «Ярослав Мудрий», що курсували між Києвом і Кременчуком.

 У Млієві для робітників звели ціле промислове містечко на 160 будиночків, яке справляло неабияке враження на кожного, хто його відвідував.Там існували безкоштовні технічне училище та заводська школа, в якій дітям робітників викладали вчителі з університетською освітою, бібліотека, лікарня на 100 місць, парова лазня, крамниця та їдальня. При школі функціонував спортзал, працював аматорський театр. У містечку був свій водогін і газове освітлення вулиць. Для робітників були створені всі умови для праці, гарантувався соціальний захист на випадок старості чи каліцтва.

Брати Симиренки (а крім Платона справами фірми займався і його молодший брат Василь) прославилися і як меценати – значну частину прибутків вони віддавали на розвиток української культури: книгодрукування, театр, освіту. Відомий факт, що активна  українофільська  діяльність братів Симиренків насторожила уряд Росії, і в 70-х роках було зроблено все, щоб фірма «Яхненки-Симиренки» зазнала краху. У 1861 році Платон Симиренко тяжко захворів, і кредитори фірми призначили адміністрацію, яка перебрала на себе ведення справ родинної фірми. Всі фінансові справи заводів ретельно контролювалися судом, а витрати, в тому числі і сімейні, перевірялися державними чиновниками.

Не витримавши цього,  26 січня 1863 року Платон Симиренко помирає, лишивши на руках дружини шестеро малих дітей. Одним із них був Левко Симиренко – майбутній знаменитий помолог і селекціонер. Свій зелений ранет «симиренка» він назве на честь батька.

Про цю видатну родину  згадано в багатьох книжках, які є в нашій бібліотеці. Завітайте, погортайте сторінки біографій представників цієї талановитої, працьовитої, беззастережно відданої Україні, родини.

 

Оригінальний доробок Оксани Сенатович

2 січня виповнюється 85 років з дня народження поетки, перекладачки, редакторки Оксани Сенатович. Творчий доробок поетеси заслужено й об'єктивно належить до золотого фонду української літератури для дітей.

Вона народилася у славному галицькому місті Бережани Тернопільської області. Її батьки були сільськими вчителями, тож змалечку прищепили донечці любов до рідного слова. Вже в початкових класах знала напам’ять силу-силенну віршів, а трішки згодом почала писати власні вірші. До закінчення школи Оксана мала чималий поетичний доробок, який вмістився в добрий  десяток грубих зошитів.  Цікавим є те, що навчалася дівчина у Львівському політехнічному інституті на механіко-технологічному факультеті, відвідувала літературну студію при інституті і в той час дебютувала добіркою віршів у збірнику "Яблуневий цвіт". Варто зауважити, що колишня випускниця технічного вузу стала професійним літератором, поетом та перекладачем.

Перші збірки поетеси були для дорослих, які засвідчують те, що поетична творчість Оксани Сенатович вирізняється самобутнім ліричним голосом з іронічними нотками і специфікою тематики.

Проте, найяскравіше розвинувся талант письменниці у поезії для дітей. Перший її вірш для дітей "Дорога" був надрукований у "Барвінку" ще в 1969 році й відразу сподобався широкій аудиторії. Він поповнив усі збірки, читанки, перекладався різними мовами.

У своїх віршах та казках українська  поетеса порушує ряд важливих проблем нашого сьогодення. Серед них – збереження навколишнього середовища, увага до нетлінних духовних цінностей свого народу.

Збірка «Обличчям до голуба» - це самобутні галицькі образки, історичні і психологічні малюнки, а також поетеса з любов’ю пише про сподвижницьке життя українських письменниць Анни Павлик та Іванни Блажкевич.

А ось до збірки «Чоловік з трояндою» ввійшли вірші про рідний край, місто, про післявоєнне дитинство. Цікава манера письма поетеси, вона пише з гумором, з народним поглядом на сучасне життя. Лірика її щира і довірлива.

У 1991 році до півстолітнього ювілею Оксани Сенатович вийшла збірка "Вчиться вересень читати" – це вибрані вірші, казки, оповідання про навчання, працю і дозвілля школярів та їхні стосунки з дорослими.

Її книжки мають на меті познайомити з особливим світом письменниці, яка вміла зачаровувати читачів своїми спостережливими, вишуканими, майстерними і дотепними творами.

У 1976 році Оксана Павлівна Сенатович стала членом Спілки письменників України. Вона перекладала з різних слов’янських мов. І її окремі твори також перекладено понад десятьма іноземними мовами. У 1992 р. за літературний доробок для дітей вона стала першою лауреаткою премії імені Олени Пчілки, а 1995 року — лауреаткою премії імені Іванни Блажкевич.